Дорога в нікуди

Ця історія взята з сайту Furfur і не розповісти її Вам – гріх. Герой цього материалу — 20-річний студент Антон, який вирішив не витрачати часу на плани, а вирушити в подорож без точного маршруту та подивитися на життя своїми очима.

За декілька тижнів до початку всієї історії Антону потрапив на очі цей знімок.

 

Він майже не вмів кататися на скейті, але бажання опинитися саме там, і саме там покататися взяло вгору. Навіть переживання бабусі студент залишив позаду. Зваливши на плечі важкий рюкзак, він вирушив пішки за місто.

Перший водій змінювався другим, другий – третім. Ранок стає ніччю, і Антон їде вже з іншою людиною в інші місця. Хтось розповідає історії, хтось біжить з ним зривати кукурудзу, хтось пропонує випити.

Починає темнішати, і Антон знаходить себе на кордоні. Прощається з черговим водієм, якого більше ніколи не побачить. Прикордонники попередили, що в такий пізній час в’їзд дозволений тільки далекобійникам. Заночувати біля річки не виходить, тому йому довелося повернутися. Саме тут чоловік на фурі запропонував нелегально провезти студента в кузові.

«Лише б не видати себе стуком серця».

Антону залишилось лише чекати. Все життя проминає між очима. Світло ліхтаря проковзнуло поміж, і вони перетнули кордон.

Кожного дня доводиться стикатися з голодом та необхідністю десь ночувати. Кожного дня відбувається неймовірна кількість важких та виключних речей. На перший погляд найнебезпечніші водії – найбільш зацікавлені в житті.  Людина, яка провела за решіткою 15 років підвозить його зайві 100 кілометрів. Рекетир пожимає руку та каже, що треба бути сміливим, щоб наважитися на таке.

За весь цей час Антон працював лише декілька разів: прибирався в готелі, робив рекламу для сайту готелю, був офіціантом та робив фотографії для туристичної  фірми. Один раз кидав шляпу на асфальт та показував акробатичні номери. Він з посмішкою згадує кожну людину, яка допомогла йому в дорозі.

Вже з новим другом, якого хлопець зустрів недалеко від міста, він проходить невелике село. Багато людей збиралися біля них, щоб послухати історії. Деякі навіть давали гроші.

Антону важко казати, скільки саме дахів над головою він змінив, у яку кількість халеп потрапив, з якою кількість людей познайомився та потоваришував. У потилицю йому дивляться понад п’ять тисяч кілометрів. А на мобільний телефон приходить оповіщення він дорожнього друга. Він питав про місце с фотографії.

 

 

 

 

 

«До зустрічі в Чікаго, Сандро». 

 

Автор: Даша Долімбаєва

 

Вам також можуть сподобатися Ще від автора

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.