Бакалаврат чи магістратура – що обрати

Бакалаврат на Заході – це вища освіта, а магістратура – вищий ступінь, шлях у науку, її закінчують люди, які потім ідуть в аспірантуру, мріють захистити докторську.

Яку магістратуру обрати – стаціонарну чи заочну

Якщо ти все ж вирішив перестрахуватися чи тебе просто добили батьки (мені мізки, наприклад, виїла бабуся, чиї нерви для мене виявилися дорожчі), то залишається обрати між стаціонаром і заочкою. Як на мене – однозначно друге. Заочка – це економія часу та нервів.

Знання? На магістратурі я використовувала старі конспекти з бакалаврату і повторно отримувала за них бали, виявилося, що ці два роки – короткий переказ того, що ти проходив на перших чотирьох. Навіть підручники з багатьох предметів співпадали. Можливо, з часом магістратура отримає новий зміст, але вступати тобі сьогодні.

Причини вступати на стаціонарну магістратуру:

  1. Якщо тобі недостатньо бакалаврату і ти бажаєш отримати вищий ступінь, плануєш іти в аспірантуру, колись стати доктором філософії/наук, викладачем, науковцем, освіченим письменником тощо. Є достатній відсоток людей, для яких магістратура – цінний етап. Просто подумай, чи це для тебе теж етап, чи ти робиш це «на відчепися».
  2. Якщо потрібен дешевий гуртожиток (стипендія занадто мала, щоб залишатися заради неї).
  3. Якщо на магістратурі ти отримаєш можливість поїхати за обміном, пройти практику в компанії своєї мрії чи отримати інший привілей від свого університету, вартий того, щоб ходити на пари ще два роки. На жаль, таке буває рідко, але буває. Також, можливо, ти мрієш залишитися працювати на кафедрі.
  4. Якщо ти вважаєш, що саме на твоїй спеціальності стаціонарна магістратура дасть цінні знання. Це стосується філологів й економістів, журналістів, програмістів і багатьох інших спеціальностей.
  5. Якщо ти плануєш іти в держоргани, політику чи на посаду, де однією з вимог до кандидата і надалі буде наявність магістратури, або ж вона потрібна для престижності (друге з часом буде нівелюватися).

Чи потрібні магістри роботодавцям

Жодного разу за всю кар’єру журналіста у мене не попросили копію диплома. Як мінімум через те, що коли я починала працювати, то навіть не закінчила бакалаврат. За час навчання у виші мала три повноцінні роботи (не рахуючи підробітку), і на жодній не те що заочка, а взагалі той факт, що я ще не закінчила виш, не вплинув на ставлення роботодавця до мене. Навпаки, редактори часто питали, коли вже закінчиться моя сесія і я перестану валити дедлайни.

Більше того – розповім кумедний випадок. Після річної роботи в одному щотижневику, мене нарешті вирішили перевести у штат. Коли я заповнювала документи, щоб отримати трудову книжку, там було кілька вимог, яким я повинна була відповідати. Зокрема, повна вища освіта (на той момент – магістратура) і щонайменше 3 роки офіційного досвіду на аналогічній посаді. Ні того, ні іншого я не мала. Секретар посміхнувся і сказав: «Підпиши, це лише формальність».

Українські HR-ри розповідають, що дедалі менше уваги роботодавці приділяють ВНЗ (очна/заочна магістратура взагалі мовчу), і все більше – компетенціям, вмінням, досвіду людини. І це, як на мене, правильно.

Та сама ситуація в Європі. В Університет прикладних наук Дюссельдорфа провели дослідження: вивчили 120 вакансій і опитали HR-ів 30-ти німецьких і міжнародних концернів. Виявилося, що роботодавці мають досить розпливчасті уявлення про різницю між бакалаврами і магістрами,дев’ять з десяти фірм їх просто прирівнюють, а дві третини респондентів заявили, що можливості кар’єрного росту для обох ступенів однакові. Зійшлися в одному: головне – практичний досвід. Тож якщо представлятися з приставкою «доктор» – не твоя мрія, навіщо витрачати час на пари, який можна було б використати на практику?

Моя порада завжди категорична – йди працювати якомога раніше, безкоштовно стажуйся, отримуй досвід, який дозволить за рік знайти щось оплачуване, переходь на заочну магістратуру чи взагалі не йди на неї, і коли знайомі тільки закінчать виш – ти матимеш постійну роботу, заробітну плату і кілька цінних рядків у розділі «Досвід» у твоєму резюме.

Ця порада актуальна в реаліях сьогодення. Хотілося б вірити, що з часом Україна запозичить канадський досвід co-op програм, стажувань, які проходять студенти багатьох американських та європейських вишів, але поки маємо що маємо.

Усе вищеперераховане – виключно моя думка. Дослухатися до неї чи ні – обираєш ти. Але бажаю знайти те, що шукаєш! Я знайшла.

Наталія Судакова

Джерело